Правила для виробників сертифікованої органічної продукції
Про порядок сертифікації органічного сільськогосподарського виробництва
Для функціонування світових ринків органічної продукції та розвитку органічного сільського господарства надзвичайно велику роль відіграє гарантійна система, що включає в себе певні стандарти, а також установи з інспекції та сертифікації. Ця система забезпечує відповідність органічним стандартам усього процесу аграрного виробництва та переробки сільськогосподарської сировини до рівня кінцевої продукції, включно з її упаковкою та маркуванням. Таким чином, сертифікація органічної продукції спрямована на методи й засоби як сільськогосподарського виробництва, так і переробки сировини, виготовлення харчових продуктів та їх доставки до споживача.
В основу тієї чи іншої сертифікації органічної продукції покладаються бізнесові стандарти та/або правові норми. Стандарти є добровільними угодами – результатом досягнення певного консенсусу споживачів та виробників товарів і послуг, тоді як правові норми встановлюють обов’язкові вимоги, що використовуються для державного регулювання. Змішаним варіантом є державне регулювання, що базується на бізнесових стандартах. В сучасному світі переважає тенденція до заміни правових норм щодо органічної продукції стандартами, оскільки останні простіші у застосуванні та легше піддаються міжнародній гармонізації, а також через політику де-регулювання, що здійснюється в багатьох країнах.
Провідну роль у формуванні стандартів та міжнародній акредитації установ, що займаються сертифікацією органічної продукції на відповідність цим стандартам, відіграє Міжнародна федерація органічного сільського господарства (IFOAM) – міжнародна неурядова організація, що єднає понад 700 активних організацій-учасників у близько 110 країнах світу. Ще в 1980 році федерація сформулювала перші “Базові стандарти IFOAM щодо органічного виробництва і переробки”, а згодом почала здійснювати оцінку сертифікаційних установ на врахування ними зазначених базових стандартів, використовуючи для цього розроблений нею “Акредитаційний критерій IFOAM”.
Сьогодні ці базові стандарти та акредитаційний критерій, що були удосконалені в результаті тривалих та інтенсивних консультацій, широко визнані в світі, зокрема зареєстровані як “міжнародні стандарти ISO”. Базові стандарти IFOAM фактично виконують функцію “стандартів для стандартів”, дозволяючи різні варіації, і тому покладені в основу як багатьох стандартів у приватному секторі, так і державного регулювання в різних країнах, зокрема Директиви ЄС 2092/91.
Міжнародна федерація має програму добровільної міжнародної акредитації сертифікаційних установ – як членів IFOAM, так і установ, що не входять до числа її членів. Акредитація, що побудована на базових стандартах й акредитаційному критерії IFOAM, провадиться незалежною компанією IOAS, заснованою федерацією. Між акредитованими IOAS установами діє багатостороння угода, а також двосторонні угоди, які забезпечують взаємне визнання їхніх сертифікацій.
В Європейському Союзі державне регулювання в сфері органічної продукції здійснюється за допомогою Директиви ЄС 2092/91, яка, зокрема:
- визначила загальні рамки і принципи органічного сільського господарства, вимоги до процесу виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення харчових продуктів, ознаки і маркування органічної продукції;
- скасувала національне регулювання і створила єдиний ринок органічної продукції;
- започаткувала систему інспекції/контролю органічної продукції, в тому числі при її імпорті в країни ЄС;
- відкрила ринок органічної продукції в ЄС для імпорту з “третіх країн”.
Система інспекції органічної продукції в ЄС є змішаною – державно-приватною. Державні органи в країнах ЄС уповноважені здійснювати акредитацію приватних сертифікаційних установ та нагляд за їх діяльністю. В свою чергу, ці установи контролюють фермерські господарства, харчову промисловість й імпортерів з інших країн, а також сертифікують їхню продукцію відповідно до тих чи інших бізнесових стандартів, які мають відповідати вимогам законодавства ЄС (фактично базовим стандартам IFOAM). Експорт органічної продукції до ЄС з інших країн передбачає обов’язкову наявність сертифікату, виданого сертифікаційною установою акредитованою в ЄС.
Існуючі відмінності в державному регулюванні органічного сільського господарства різних країн, а також в приватних стандартах, стримують зростання світових ринків органічної продукції та створюють перешкоди в торгівлі нею. Програма акредитації сертифікаційних установ, яку здійснює IFOAM, дозволяє досягти міжнародної гармонізації базових вимог до органічної продукції. Водночас, лише покупці та споживачі органічної продукції можуть визначати, яким конкретним бізнесовим стандартам вони віддають перевагу, і тільки вони можуть приймати рішення, якій саме сертифікації вони довіряють.
Використання розробок IFOAM як основи для державного регулювання органічної продукції в певній країні дозволяє вирішити проблему міжнародної узгодженості, суттєво спрощує національне законодавство, заощаджує ресурси і кошти, та дозволяє уникнути багатьох перешкод для виробників. Можливими варіантами цього є включення в законодавство посилань на базові стандарти та акредитаційний критерій IFOAM, визнання акредитації IFOAM для роботи сертифікаційних установ в країні, а також використання послуг IOAS національними сертифікаційними установами.
Отже, інспектування та сертифікація – надзвичайно важлива складова органічного виробництва. Наприклад, фермер вирощує помідори, дотримуючись принципів та правил виробництва органічної продукції, і далі ця продукція потрапляє до споживача. І на цьому шляху всі етапи: виробництва, пакування, складування, транспортування, розміщення на торгових площах інспектуються та сертифікуються. Це називається англійським терміном „tracebility”, тобто, можливість простежити шлях «від лану до столу”. Іншими словами, якщо споживач в магазині захоче дізнатися, хто виростив конкретні сертифіковані органічні помідори чи з якої саме пшениці зроблене органічне тістечко, то він матиме можливість простежити не лише всі стадії органічного виробництва, але точно визначити область, район, господарство, і навіть поле, на якому ця сировина вирощена.
Як пройти органічну сертифікацію?
Про національну систему сертифікації говорити поки що рано, оскільки Закону, який би регламентував органічне виробництво в Україні, ще немає. На сьогоднішній день виробництво органічної продукції у країні сертифікується представниками іноземних компаній, які діють у відповідності до норм та стандартів, дійсних для країн ЄС, а іноді – США та інших. Іноземних сертифікуючих структур в Україні близько п’ятнадцяти. Давно працюють такі як Контрол Юніон (Нідерланди), IMO (Швейцарія), а також представники Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі тощо. Підприємства мають право самостійно вибирати сертифікуючу установу.
Для ведення органічного землеробства сільськогосподарські землі повинні відповідати певним вимогам щодо рівня їх забруднення шкідливими речовинами: пестицидами, важкими металами, радіонуклідами тощо. Але лише наявності територій, потенційно придатних для ведення органічного землеробства, недостатньо. Слід чітко уявляти, що перехід від так званих звичайних (інтенсивних) технологій агровиробництва до органічного землеробства (так званий конверсійний період) є досить тривалим процесом (від 2 до 4 років).
В Україні в силу її специфіки, складного економічного стану деякі поля не обробляються по кілька років. Якщо правильно велася історія полів, хімічні показники грунту відповідають допустимому рівню, то сертифікація може зайняти і менший період – інколи до 2 років. Сертифікація проводиться не менше 1 разу, а в більшості випадків двічі на рік і сертифікат є дійсним на протязі одного року, наступного року уже слід проводити пересертифікацію. Адже якщо господарство пропрацювало один рік без використання хімічних засобів, то це не є гарантією того, що в наступному році воно не використає недопустимі елементи. Сертифікуються всі ланки діяльності господарства – поля, луки, тваринницькі ферми, склади, господарство в цілому, елеватори – для уникнення змішування з іншими видами зерна чи з конвенційним зерном. Також обов’язково сертифікується організація, що безпосередньо займається експортно-імпортними операціями.
Перший крок на шляху до сертифікації – це укладення контракту між підприємством та акредитованою сертифікуючою установою. Далі проводиться інспекція господарства, яка є, перш за все, заходом контролю за дотриманням усіх процедур, визначених стандартами. Відбираються проби грунту для проведення аналізів на наявність шкідливих залишків. Інспектором проводиться попередній огляд підприємства та здійснюється опис господарства: визначаються план господарських будівель та земель
(наприклад, для контролю за дотриманням вимог щодо мінімальної площі утримання для тварин на твариннницьких фермах); фіксується інформація щодо загальної площі земель, використовуваних сортів рослин, про насіння, джерела його надходження та насіннєвий фонд, про використовувані в господарстві власні та покупні дозволені добрива; пишеться звіт про технології вирощування кожної культури; перевіряється книга ведення історії полів з вирощуваними на них культурами; вибірково перевіряються бухгалтерські документи.
В інспектованому господарстві серед обов’язкової документації мають бути: щорічний план вирощування рослин, сівозміни, сорти, використання в господарстві дозволених добрив та засобів захисту рослин; звіт щодо руху тварин, інформація про падіж, використовувані корми та раціони, заходи щодо профілактики хвороб, інформація про терапевтичне лікування; звіт про походження, тип, склад та використання закупленої підприємством продукції; звіт відносно походження, типу, складу та використання проданих продуктів господарства; звіт про реалізацію продукції на місцевому ринку.
Аналіз готової продукції проводиться вибірково чи при наявності обгрунтованих підозр. Про суттєві зміни у господарському процесі підприємству потрібно повідомляти сертифікуючій установі. Рішення про сертифікацію приймається після проведення інспекції та аналізу отриманих даних. Якщо рішення про сертифікацію прийнято, господарство має право продавати продукцію як таку, що вироблена за органічними стандартами. Підтвердження сертифікату повинно відбуватися щорічно.
Що стосується власної сертифікаційної системи, то робота щодо створення та розвитку організації під назвою «Сертеко» в Україні вже ведеться, і на протязі найближчих одного-двох років вона запрацює. Це, звісно, дозволить знизити вартість послуг як для великих, так і малих сільськогосподарських та переробних підприємств. Особливо цікавою сертифікація стане для невеликих 5-30-гектарних ферм, які завдяки своїй мобільності потенційно є найефективнішими виробниками зокрема овочевої продукції і мають великі перспективи її прибуткового експорту.
Якби не ризики та проблеми.
Процес переходу на органічне господарювання в Україні на сьогодні супроводжується певними ризиками та необхідністю вирішення низки проблем. Це і досить часто низька технологічна культура агровиробництва всіх рівнів, починаючи від особистого селянського господарства до великих аграрних об’єднань; відсутність відповідної законодавчої й нормативної бази (проект Закону про органічне виробництво поки що пройшов лише перше читання в ВР України); часткові втрати урожаю на перехідному періоді у зв’язку зі зменшенням обсягів виробництва продукції (особливо це актуально для господарств, що застосовували інтенсивні технології), хоча ці втрати дещо компенсуються вищою ціною на органічну продукцію; все ще низький рівень обізнаності населення і виробників щодо переваг органічного землеробства та самих органічних продуктів.
Через відсутність відповідного законодавства, бракує фінансової підтримки з боку держави в період конверсії та надання пільг або субсидій при виробництві органічної продукції. В той же час уряди багатьох країн, з метою заохочення фермерів запроваджувати нові форми ведення сільськогосподарської діяльності та підтримки господарств в найбільш складний період конверсії надають їм відповідну фінансову допомогу. Крім того, в деяких країнах існує часткова державна компенсація вартості проведення сертифікації "органічних" господарств.
Проте є в Україні ентузіасти, такі як Федерація органічного руху України, Навчально-координаційний центр сільськогосподарських дорадчих служб, асоціація «Біолан», які вкладають немало зусиль для популяризації органічного напрямку господарювання, здійснюють можливі та неможливі заходи для розробки, «просування» таких необхідних законодавчих актів. Разом з Міністерством аграрної політики створена робоча група з напрацювання основних нормативних актів. Нарешті в першому читанні прийнято Закон «Про органічне виробництво», розробляється План дій щодо подальшого розвитку органічного виробництва в Україні.
Варто зауважити: в Європі плата за сертифікацію господарств складає від 250 до 750 євро в залежності від виду діяльності, розмірів підприємства тощо. Однак слід зважити на те, що середня європейська ферма господарює приблизно на 30-50 га угідь. В той же час, в Україні, де середня площа сертифікованого господарства складає 3360 га (за даними Міжнародної Федерації органічного сільськогосподарського руху). Крім того, фермер має оплатити вартість перельоту іноземного інспектора, його перебування та власне саму інспекцію та сертифікацію. При таких площах вартість сертифікації може суттєво похитнути бажання фермера займатися органічним виробництвом, адже в даному випадку вона може навіть вдесятеро перевищувати європейські показники. При менших розмірах господарств послуги сертифікації можуть бути дещо дешевшими. На допомогу виробникам за цих складних фінансових навантажень приходять організації, які зацікавлені в експорті органічної продукції і власними ресурсами можуть забезпечити сертифікацію господарств. Позитивним прикладом є компанія «Украгрофін», яка з 1999 року експортує вітчизняну органічну продукцію, пропагуючи її на світових ринках і до того ж є членом Міжнародної Федерації органічного сільськогосподарського руху (IFOAM). Серед інших напрацювань, разом з німецькою компанією «Ecoland Grains & Legumes GmbH» нею впроваджується в життя в Україні спільний проект з вирощування органічних соєвих бобів. Компанії «Агрот», «Махаріші», «Рівнехолод» останнім часом мали подібний досвід експорту органічної продукції.
Чи є в Україні органічна продукція?
Так, і загальна площа сертифікованих сільськогосподарських угідь, на яких вона вирощується, давно перетнула відмітку 240 тисяч гектарів. Однак, до вирощеної у країні органічної продукції на сьогоднішній день належить майже винятково сировинна продукція, тобто та, що передбачає подальшу переробку: зернові, бобові та олійні культури, ягоди. Поки що відбуваються лише перші спроби виробництва готової продукції. У першу чергу це круп’яні та макаронні вироби, деякі олії, джеми. Але є надія, що вітчизняна сертифікована органічна, в т.ч. плодово-овочева, молочна продукція почне з’являтися на полицях наших магазинів уже протягом найближчого часу. Як свідчать чисельні іноземні джерела, особливим попитом серед споживачів, і небезпідставно, користуються органічні овочі та фрукти, якісний стан яких різко позитивно контрастує з більшістю продуктів, вирощених за так званими традиційними технологіями (з використанням різноманітної ”агрохімії”).
Незважаючи на позитивні світові тенденції розвитку органічного ринку, за висновками експертів, у найближчі п’ять років український внутрішній ринок споживання органічних продуктів буде знаходитись на стадії формування та початкового розвитку, адже орієнтацію українських аграріїв на зовнішні ринки мотивує об’єктивний платоспроможний попит з боку «старих» органічних ринків, загальна щорічна вартість якого перевищила 40 млрд.дол.США.
